Історія Шаргородського району

Шаргородський район розташований у межах Подільської височини на південно-західній частині Вінницької області, за 90 км від обласного центру. Адміністративним центром є місто Шаргород . Загальна площа території району складає 1137 кв.км., займаючи 4,3 % площі області. Адміністративно-територіальний устрій складають одна міська та тридцять одна сільські ради. У районі 62 населених пункти.

Свою назву як адміністративно-територіальна одиниця Шаргородський район вперше отримав у 1923 році, після створення СРСР і реорганізації існуючого ще з часів Російської імперії адміністративно-територіального поділу (центр-губернія-повіт-волость). На той час села нинішнього Шаргородського району входили до трьох повітів: Могилівського, Ямпільського і Жмеринського. Могилівський повіт об’єднував 11 волостей, у тому числі Шаргородську до складу якої входили навколишні села; Ямпільський – об’єднував 13 волостей, у тому числі Мурафську з навколишніми селами. А Джурин, Сапіжанка та інші сусідні села входили до Рожнятівської волості Ямпільського повіту. Село Пеньківка  було волоським центром, але ця волость входила тоді до Жмеринського повіту.

У 1925 році на території Шаргородського краю вже функціонувало три райони: Шаргородський, Джуринський і Мурафський з центрами, відповідно – селище міського типу Шаргород, села Джурин і Стара Мурафа. Джуринський і Мурафський райони проіснували 7 років. У 1930 році вони були ліквідовані, а їхні території відписали до складу Шаргородського району. Район мав 44 ради, з них: селищних – 1, сільських – 43. Всього населення – 88332 особи, із них: міського – 4619, сільського – 83713 осіб.

Шаргородський район у межах 1930 року проіснував до початку Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 роки і відновився 20 березня 1944 року після звільнення його від німецько-фашистських загарбників. Згодом частина його території відійшла до відновленого Джуринського району, який було утверджено 20 березня 1946 року.

Станом на 1 вересня 1946 року Шаргородський район займав територію 0,5 тис.кв.км., до нього входили 28 сільських та 1 селищна ради. Джуринський район, відповідно, мав 0,5 тис.кв.км і 18 сільських рад.

У вересні 1959 року Джуринський район знову було ліквідовано і його територію приєднано до Шаргородського. Але на цьому реорганізацію адміністративного устрою не припинялися. У березні 1962 року почалося створення виробничих колгоспно-радгоспних управлінь, що в межах кількох районів здійснювали керівництво аграрною сферою.

На початку 1963 року відбулося збільшення меж районів. Скасували і Шаргородський район, який приєднали до Жмеринського.

Уже в жовтні 1964 року Шаргородський район було поновлено у межах, що існували до 1963 року.

У фізико-географічному відношенні територія належить Дністровсько-Дніпровській лісостеповій провінції. Гіпсометрична поверхня району горбиста, розчленована глибокими  долинами річок, балками та ярами. Найбільшою річкою є Мурафа з протоками Мурашкою та Лозовою, які входять, до басейну Дністра. На ріках району облаштовано 11 ставів загальною площею водного дзеркала 834 га. Із корисних копалин особливо поширені вапняки, граніти, піски, глина.

Історико-культурний центр духовності та злагоди : Костел Святого Флоріана ХVІ ст., Свято-Миколаївський монастир – XVII-XIX ст., синагога XVІII (м.Шаргород) визнано переможцями обласного конкурсу «Сім чудес Вінниччини» (рішенням14 сесії обласної Ради 5 скликання від 18 грудня 2007 р. № 449).

Найбільшими промисловими підприємствами у районі є : ПРАТ „Шаргородський маслозавод” , ТОВ „ Рахнівсько-Лісовий консервний завод ”, ПАТ „ Концерн-Хлібпром ” с. Пеньківка, СТ „ Джуринський хлібзавод ”. Важливе місце в економіці займають ТОВ „Джуринське шахтоуправління” , ПАТ „ Шаргородське РП „ Агромаш ”, ДП „ Мурафський кар’єр”. Всього в районі працює 7 промислових підприємств. 

Землеробство району спеціалізується на вирощуванні зернових культур (озимої пшениці, гороху, ячменю, кукурудзи), цукрових буряків, фруктів; тваринництво має м’ясо-молочний напрямок. Розвинене скотарство, свинарство. Садівництво ведеться на площі 2,9 тис. га.

У процесі реформування колективних сільськогосподарських підприємств створено - 21 товариство з обмеженою відповідальністю, 12 приватних підприємств, 6 сільськогосподарських виробничих кооперативів, 98 селянсько-фермерських господарств. Через район проходить залізниця Київ-Одеса та автомобільна дорога державного значення Вінниця-Могилів-Подільський. Залізничні станції розташовані у селах Пеньківка та Рахни-Лісові. Автомобільних шляхів з твердим покриттям у районі понад 400 км.

З Шаргородщиною пов’язана діяльність класиків Української літератури Михайла Коцюбинського, Степана Руданського, Володимира Свідзинського, композитора Миколи Леонтовича. Природу Шаргородщини і її людей впізнаємо з багатьох творів Лесі Українки, Марка Вовчка, Михайла Стельмаха.

Ніколи не зітруться в народній пам’яті події Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. На боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками з Шаргородського району було мобілізовано 17 414 чол., з яких 7 309 не повернулось до рідних домівок. За мужність і героїзм, проявлені у битвах з ворогом наші земляки  І.М. Греля та М.К.Мандибура удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу , І.С.Гаврилюк і А.Р.Дудник стали повними кавалерами ордена Слави, тисячі фронтовиків нагороджені бойовими орденами і медалями.